Вгадайте, з яких новин почався понеділковий підсумковий випуск на міжнародному каналі Аль Джазіра? Правильно, з репортажу про результати парламентських виборів в Україні. Про західні ЗМІ можна навіть не говорити – Україна на перших сторінках. Майже як у 2004-му. Ті самі обличчя, ті самі запитання на зразок «а та леді з косою хоче стати премєром?» - нє, швидше президентом. «А як же той дженьтельмен зі спотвореним обличчям?» - ну, про це варто запитати у «джентельмена» безпосередньо, бо за останні 3 роки навряд чи хтось чітко міг сказати, що він хоче. У тому числі, навіщо йому були потрібні ці дострокові вибори. Але я не нарікаю, адже ця подія стала для мене офіційною причиною відвідати Чікаго.

Свято народного волевиявлення у українському консульстві в Чікаго почалося, як того вимагає закон, о 8 ранку за місцевим часом. На один день маленький будиночок у респектабельному кварталі міста перетворився на такий собі згусток патріотизму – дерева і паркан обвішані жовтими і блакитними кульками, прапорцями і прапорами, на реєстрації документів – тітоньки у вишиванках і з тризубастими значками. Прикольно. Нє, крім жартів. Жодних черг, достатньо простору, усміхнені люди... Ви таке коли-небуть бачили в Києві? Отож. Приємно вразило те, що члени чіказької міської виборчої комісії (яка охоплює з десяток північно-західних штатів) освоїли інтернет, тож всі питання відносно реєстрації можна було задати он-лайн. М-да, ось який він, західний вплив.

Намилувавшись обличчями народних обранців, і поставивши галочку в графі проти всіх, я пішла до музею Чіказького інституту мистецтв, отримати свою дозу прекрасного. «Прекрасне» не забарилося увігнати мене у глибокий шок – дивіться самі. Нічого не нагадує?  Ну там, коса, меч?

Ян Сандерс ван Гемессен. «Юдіф»

Пі-арники Тимошенко. Тимошенко.

«Добро посіє, а зло покосить...» Схоже, правда? Ну, можливо, не так відверто як у Гемессена, але ще є люфт для креативу. Наприклад, на майбутніх президентських.