Вже кілька років я зрадив телебаченню, як єдиному виду проведення вечірнього ледарського дозвілля у великому місті. Ні, розуму на те, щоби забити на чотири стіни сповна, ще не вистачило. Однак не дивлюся ящик принципово. І не лише через те, що це шкідливо і тупо - саме так гаяти час. Просто набридло оте переклацування між давно відомими "кавеенами" і "бандітскімі пєтєрбургамі".

Вже навіть не обурююся, і не думаю про відсутність українського за духом продукту у вітчизняному етері. Це як аксіома. Просто дивитися взагалі немає на що. Новин вистачає. А от крім них, наші світлі голови ще вміють хоч щось робити?

Таке враження, що у країні існують три Анатолії "кіборги", майже дальтонічна синьо-блакитно-помаранчева палітра, кілька ВРУ-СекПУ-КСУ, і всі вони ретельно перемішуються між собою. А вся ця жижа, для того, щоб не перелитися через верх і не розвалити весь вольєр, люб'язно "відсмоктується" армією ЗМІ. А потім, регулярно, і з усмішкою ведучих, виливається на голови "маленьких українців". Мабуть з думкою, що без неї вони не проживуть.

Нещодавно мав нагоду на тиждень забути абсолютно про всі блага цивілізації включно до найелементарніших, і просто побути людиною серед величі природи. Новини не слухав. І знаєте, навіть не схотілося. Абсолютно нічого не втратив! До 2004 року, коли були темники на центральних ЗМІ, часом, будучи в провінції, відчував інформаційний голод. Зараз цією примітивної "свободи словесного бруду" наївся до "не можу".

Політики настільки прогнозовані, що навіть погроми у центрі столиці не здивували б. А чимось альтернативним, засоби масової комунікації людей не навчились годувати. Все стандартно: Рудьковський вчергове катався на цистернах, у Секретаріаті Президента "гудили" Януковича, останній лікується. Потім, у порядку денному, кілька ДТП, вічна боротьба з корупцією, проблеми-проблеми-проблеми, на Херсонщині знашли кізочку з трьома дійками, а особливо винахідливі канали показали Бродського, який завів собі ЖеЖе. Далі, урочиста міжнародка.

З кінця минулого року мою дружбу з телебаченням трохи згладило те, що я підключив Discovery, National Geographic та інший пізнавальний бальзам. Просто забуваєш про все і "втикаєш". І, як не дивно, це щось дає для загального розвитку. У нас, частку цього продукту людям дає можливість побачити "Тоніс". Мабуть вловили можливість залучення аудиторії.

Українських же пізнавальних проектів, глибоких, з гарною картинкою, у яких якась забута історична пам'ятка увагою вилизана до дрібниць, не бачу! Я знаю, що це нікому не потрібно, але я, після робочого журналістського дня, просто людина. І мені цього щоденного лайна вистачає по-гОрл-л-ло!

А на телебаченні, я хочу побачити не давно знайомі пики, а внутрішній світ найневідоміших, найвіддаленіших від брудної столиці простих українців. Тих, що викличуть усмішку і додадуть сил на весь день.

І не обов'язково їхати до них лише для того, щоби кричати на весь світ про їхні проблеми.
Покажіть просто те, чим вони живуть. І від чого радіють! Тоді я почну дивитися це, поки, що гниле телебачення.