Британський військовий прапор полишив Ірландію. Найдовша військова кампанія армії ЇЇ Величності закінчилась. Після 38 важких років британські вояки залишають Північну Ірландію. Втім, це не означає, що в регіоні буде спокій. З вулиць Белфаста баталії перекинулись на площину культури.  

 «Я буду захищати нашого Януса до останнього. Нехай тільки спробують його забрати в нас» - на ірландській гельскій каже 80-річний Джеррі Керіганн. Він мешкає за два кілометри від давньої кельтської статуї Дволикого Януса, встановленої 2 тисячі років тому на цвинтарі в графстві Ферманн. Музейні працівники вирішили перенести національний скарб у Белфаст – мовляв, там статуя з чоловічим та жіночим обличчям з різних боків, буде у безпеці. Втім, найбезпечніше Янусу буде саме на рідному місті – стверджують мешканці усіх довколишніх селищ. Вони відвоювали свою кельтську статую, взявши її у велелюдне кільце.
 В графстві Ферманн у Північній Ірландії не шанують владу – як Ольстера, так і Лондона. Тут й спілкуються виключно гельською. Ще 20 років тому цю давню мову вважали майже мертвою. Втім, відродити її стало справою честі кожного ірландця. Гельська усюди – у кав»ярнях, книгарнях, вдома. На порозі в будь-який будинок напис «Falce» - “ласкаво просимо».
У будинках ірландців – зась говорити про Британію. Господар наллє гостю французького вина, подасть запечену курку з найближчої ферми і очікуватиме комплементів про розмаїття зелених кольорів у його оселі. Політикою тут не цікавляться. Попри роззброєння ІРА і створення уряду за участі раніш непримиренних ворогів. Говорять більше про культуру та відродження традиції й мови. В Північній Ірландії поважають хіба що співачку Enya – вона співала гельською у саундтреку до «Володаря кілець». Щоправда, дісталось їй за останні альбоми, перекладені англійською.
Ірландці – будь-то протестанти чи католики – насправді самі не знають, чого хочуть – чи суверенітету ачи британського правління. Однак всі вони пишаються своїм походженням. Хоча націоналізм не заважає їм шанувати мігрантів. Сусідка Північної Ірландії – Республіка Ірландія – лідер за кількістю мігрантів зі Східної Європи. У британській частині регіону – також помітно більшає приїжджих. Через міграційну хвилю Белфаст обігнав Лондон за цінами на житло. Ірландці вдячні іноземцям за виконану чорну роботу. Однак приїжджих попереджують – окрім британської їм варто знати старовинні кельтські мови, – інакше мігранти навряд чи зрозуміють ірландців.

Вчити валлійську доводиться приїжджим в Уельс. За державною програмою підтримки мови – практично всі офіційні документи місцевих адміністрацій видаються валлійською. Мешканці Уельса, не приховуючи посмішок, кажуть – за важку для вивчення валлійську навіть довелось взятись принцу Гаррі, майбутньому монарху. Ця мова балансувала на межі живих і мертвих з початку 20-го століття. І хоч, жителі Уельса без ірландського запалу розмовляють валлійською, «пацієнт радше живий».

Не забути і про шотландську-гельську прагнуть націоналісти, що здобули парламент в Единбурзі. Відтепер про рідну мову вони й дбають більше. Хоча, без прискіпливого нагляду з Лондона тут не обійдеться після заяв правлячої Націоналістичної партії про вихід зі складу Великої Британії.
Волинкарі на вулицях Единбурга – звичний заявковий план. Камені, верес та сірі палаци – заради них до Шотландії приїжджають тисячі туристів. Втім, шотландці часто бідкаються на свою «замордовану» культуру й навіть обіцяють боротись за повернення усіх своїх історичних цінностей з британських музеїв. Мовляв, бій тільки розпочався.