Дивитися політичну рекламу до старту передвиборчих перегонів, скажу я вам, весело.
Відпочивають та нервово курять за рогом усілякі камедіклаби та КВН гуртом узяті.
Я не знаю на кого вона розрахована, тому надто стисла оцінка з першими враженнями від побаченого.

Почнемо з «улюбленця»  преси – «Партії регіонів». Ролики досить стандартні. A-la Янукович forever. Про його кримінальне минуле ми мусили б забути одразу, побачивши кріпкого господарника, лідера, який руками Миколи Янича Дапашліви забезпечує зростання ВВП, ППС, ПМС і так далі. От, дись, помаранчеві лідери збанкрутували, а ми, мовляв, на цьому розбагатіли. Коту ясно, що ця реклама лише для «підтримки штанів» «ПР», позаяк ні на кого і нічим не впливає. Якби не одне «але». Мене щиро здивувало, як майстерно Янукович і Ко привласнили, м’яко кажучи, собі чужі здобутки.

«Євро2012». -1 Балозі!!!  Виявляється, проведення футбольного чемпіонату  в Україні забезпечив Янукович та «Партія регіонів». Але ані Януковича, ані Калашнікова, ані Чорновола, ані Кисельова й тим більше Ганни Стеців-Герман в Кардіфі я не пам’ятаю. Ющенка пам’ятаю. Кличка пам’ятаю. Навіть Кравчука пам’ятаю. А от Януковича – ні.

Дивимося далі.
Володимир Литвин повертається! Яке щастя! Невимовне! Трибуни скандують «Литвин! Литвин! Литвин!». Кучма давиться рогаликом, бо не додумався повернутися. Але Литвин повертається не аби як, а з пафосом.

Він наче робокоп. Одягнутий в костюм. Застібнутий на усі ґудзики (не дай Боже хтось побачить рожеві труси!!!). Він  уважно вислуховує народ, який прийшов йому звітувати: «Як тяжко живеться!!!». Поки Литвин на печі. «Володю, допоможіть будь ласка десь роздобути кришок на консервацію!». Я б додав у ролик й таку фразу. А чого б ні? Скаржитись, так по повній! Я не знаю хто там кріейтори цього ролика, але Литвин точно не виглядає ближчим до людей. Такий собі цар-батюшка. Готовий вислухати й ніц не зробити. Бо такі традиції. Думаю, ролик Литвина був би доречним у показі перед прем’єрою «Трансформерів». Під  хрумкотіння попкорну, всмоктування останніх краплин Коли  та рінгтони мобільників «Палюбі міня такой, какая я єсть». Єдине цікаве було б -  послухати коменти в залі. На кшталт «Вот долбо*№%*! Вертайся, ждьом!».
Чимдалі, тим смішніше, насправді.
Соціалісти, наприклад, роликів не мають. Але мають СМС.

Це такий загін «юних ленінців», які здали на металобрух бюст улюбленого вождя, щоби купити новий Мерседес.  Вони зробили ребрендінґ (модне слово). І добре, що на відміну від UMC-МТС за лоґо взяли не яйце. Бо Янукович кріпко б образився. Ні, вони поцупили позначення перемотки на магнітофоні «Весна». Дві стрілочки праворуч. Тут коментарі зайві. Бо всі постібалися як могли. Прапор в руки, товариші! Цікаво, чим братиме Сан Санич на виборах. Не Цушком єдиним!

Комуністів на обрії наразі немає. Та й, зрештою, нащо їм змагатися, якщо ґарантовані відсотки є, а бабло витрачати шкода. Бо заробляють вони сезонно. Лише коли працює Верховна Рада.

Юля! О, Юльо!

Вона з’явилася уся в білому, як завжди. Вона прекрасна. Байдуже, що на бігбодах у чорно-білому виконанні скидалася на царівну-жабу з величеньким таки ротом… Але ті бігборди вчасно прибрали. Тепер нам демонструють верхню частину обличчя лідерки прекрасного блоку. Але в телеролику вона звертається до нас як лікар-психотерапевт. Спокійно. Без зайвої натуги.  В білому! Лагідно оповідає, що все повкрадали клани. А їй нічого не лишилося. Бодай найменшого телеканалу.
Пані Тимошенко! Мушу тут Вам сказати, що дурних більше нема. Якби Ви й купили якийсь канал, то там працювало б лише дві каліки, три чуми. Та й хто Вам продасть канал? Хіба що Шкіря. Але йому дуже потрібні гроші, тому його канал дуже дорогий. Хоча й користі від нього нуль цілих і стільки ж десятих.
Проте, повернемося до реклами. На загальному тлі Юля теж не збуджує. Бо щеплення Кашпіровським країна пережила.

Можливо, на зовсім наївних розраховане безіменне посилання на Нострадамуса.

Покійний не може навіть виставити рахунок за авторські права. Думаю, саме час згадати ще про одну небіжчицю (царство їй небесне!) бабу Вангу. Вона теж рахунку не виставить, а на малоосвічених й малоосвітлених українців по селах вплив, може, й матиме.

В списку лишився найжирніший шматок – «НУНС». Тобто «помаранчеві». Я не знаю хто кого у чому переконав  - виставити Луценка першим номером. Проте, якщо рухатися далі по списку, там можна знайти ще кілька супер-пупер-мегапричин не віддати свій голос  за цю супер-пупер-мегасилу.
Ну, Луценко, сам по собі персонаж доконаний. Вождь. Вже можна бути не голослівним, завдячуючи «Українській правді» й Віктору Чивокуні. Він же Сергій Лещенко. Безумовно, «Правда» на цьому скандалі вигребе дай Боже. Але про Луценка у такому світлі точно не розповість улюблений 5-ий канал та не буде пресухи «наживо» в УНІАН. Креатура «помаранчевих» вражає до нестями. Вона подібна до пафосу «Блактиних». «В глаза твои, как в зеркало смотрю». Цитата з пісні. У відповідь на «збанкрутілих вождів» ми говоримо традиційно «бандити!!!». 

Дарма, що доказів не знайшли. Знов таки завдячуючи першому номеру списку «НУНС». Ці докази, звичайно, десь розкопав не без зайвої допомоги 5-ий номер Володя. Але хіба з ньго спитаєш? Журналіст! А журналіст в цій країні хто? Цитуємо Віктора Андрійовича у поширеній інтернетом (читай – напис на паркані) телефонній розмові з Юлією Володимирівною… Правильно! ПАД-ЛЮ-КА!
Кулак на помаранчевому тлі – it’s cool. Але повз касу. Не вистачає Чегевари. Його вже взяли на озброєння згадувані колишні соратники Юрія Віталійовича - юні соціалісти.
 Так і хочеться вигукнути після перегляду ролика «Нашої України – Народної Самооборони»: «Зніміть з себе не лише недоторканість!».

В сухому залишку: політична реклама лайно. Розрахована на тих, хто не був на Майдані-2004. На тих, хто не відчув значимості свого «Я» в собі. На тих, хто здатен ще раз дозволити надурити себе. Зважаючи на кількість «мітингувальників» на Майдані зразка 2007 року, за 50 гривень -  ґрунт поживний.

Наразі не бачу нікого, хто б сказав мені «Я маю план, як нам зробити себе і Україну кращою». Найсмішніше, що ці кроки найлегше сформулювати. Але їх так важко зробити. Бо доведеться кожному почати з себе. А це не той гачок, на який ловлять під час виборів.