За рік-півтора я вимагатиму від політичних партій ще одних дострокових виборів. Адже тоді, судячи з їхніх передвиборчих обіцянок, на країну неодмінно чекатиме комунізм. Матерям платитимуть за народження дитини до пенсії. Депутатів влаштують працювати (у міжсесійний період) водіями у тролейбусне депо, м'ясо коштуватиме дешевше від картоплі, бензин – від олії.

Насправді це біда не лише політикуму, який метастазно прогресує на соціальних обіцянках. Це проблема нашого суспільства, лінивого настільки, що замість праці воно чекає на масове падіння манни небесної. Правда – річ настільки неприємна, до ніхто до неї неготовий. Одні не готові її говорити. Інші – слухати.

Адже правда полягає в тому, що накопичення соціальних програм гальмує економіку. Що пільги потрібно замінювати грошима. Що виграшною є стратегія не «все дешевше», а «давайте більше заробляти».  Що за безкоштовним сиром зазвичай слідує удар мишоловки. За 16 років Україна загрузла у неправді. І саме тому ми досі у лайні.

30 вересня я таки піду на виборчу дільницю. Щоб жирно поставити відмітку навпроти рядка «Проти всіх».