Хочу бути пролетаріатом! Прибиральницею, будівельником, штукатуром –маляром! Майже жалкую про те, що пішла після школи в Нархоз, а ні в будівельний технікум. Згаяла час на журналістику та  pr!...

Коли мій чоловік побачив рахунок за роботу майстра, що вкладав нам плитку в туалеті, то попросився до нього в помічники! Нащо працювати головою, якщо так добре можна заробляти, працюючи руками? Знайти того плиточника було непросто. Я обдзвонила кількох, але один збирався на місяць до Туреччини на відпочинок ( хто з моїх колег може собі таке дозволити? місячні відпустки у сучасному світі – абсурд. Я вже не кажу про бюджет цього проекту) , а інші були зайняті роботою до вересня. В країні не лише бебі бум ,але й  буді бум. Бум, бум, бум!!! Попит перевищує пропозицію. Усі хочуть побудувати або відремонтувати щось! Я здивована, хто там нам в мінпраці каже про безробіття. Які там центри зайнятості, нащо вони???? Достатньо з табличкою   „ вмію та хочу  працювати руками” стати біля будівельного ринку столиці,  і  за 30 хвилин людина вже  їде в передмістя будувати котедж чи то по старомодному „дачу”. Яке безробіття, якщо прибиральниця, яку я намагаюся зайти для своєї квартири сміється на мою пропозицію про 200 гривень! Вона миє 2 вікна    за 300 гривень…Вибачте, але я стільки не заробляю за 2 години.  Я, як і багато людей в нашій країні з вищою освітою та більш –менш інтелектуальною роботою заробляю менше, чим прибиральниця, наш прораб та  плиточник! Я вже не кажу про електриків, сантехників, столярів та малярів! Моя мама вчитель і радіє зарплатні в 1000 гривень, абсолютно не маючи при цьому вільного часу ( класні часи, тренування, 2 ставки та змагання з різних видів спорту в усі вихідні)! Чому так?
Наш прораб має 2 авто, квартиру на Лук'янівці та дачу під Києвом. І, скажіть, хто небудь бачив робочих, які робили над зусилля на робочому місці і закінчили ремонт в той саме час, в якій обіцяли? Вони працюють з 8 ранку, але в 5  -6  вечора їх вже немає на робочому місці! Вони мають усі законні вихідні  і святкують усі релігійні, радянські та державні українські свята!  І скажіть, ви б порадили своїх робочих ( які вам робили ремонт або будували дім) своїм друзям? Чи ви залишилися задоволеними якістю робіт? Отож! Я обдзвонила своїх друзів з питанням: чи не підкажете доброго фахівця з укладання плитки? І майже усі відповіді були однакові: ой, ні за що не рекомендую своїх майстрів. Далі йшла гра слів, що не перекладається.
А знаєте скільки коштує покласти одну цеглу? 2 гривні! А скільки котеджів, дач та містечок будується  в радіусі 50 км від Києва? І скільки там робочих? Аби вигнати коробку заміського будинку, 4 камінщикам з Закарпаття потрібен місяць. За цей час вони заробили 9 тис у.о. …2250 у.о. кожному! Чи сплатили вони податки?
Менш ніж на 1000 – 1200 в місяць будівельники  з регіонів ( Вінниччина, Закарпаття, Івано - фраківщини) не поворушать й мізинцем. А мій знайомий журналіст заробляє досі 1000 у.о.  на місяць. Моя подруга зі сфери ВІЛ сервісних громадських організацій заробляє лише 600 у.о! Може нам з нею створити бригаду з поклейки шпалер та фарбування стель? Тоді я нарешті зможу купити собі авто, а вона заміський будинок.

Ажіотаж навколо таких важливих будпрофесій  набуває масштабів епідемії.  А в епідеміології є такі поняття: песимістичний та оптимістичний сценарій розвитку. Песимістичний такий: незабаром ми можемо перетворитися на націю грубої робочої сили! Один молодий чоловік (син знайомої), що має вищу освіту віддає перевагу  роботі офіціантом в ресторані, ніж роботі в офісі. Чому? Бо в ресторані він заробляє більше! Бо так простіше і вигідніше! Яких українців знають в Португалії, Греції чи Італії? Вчених, журналістів, письменників?
Хто намалює мені оптимістичний сценарій?...